«Пасквілянт» Бойко атакує суддю Гольник: SLAPP № 2

 

ВІДЗИВ

НА ПОЗОВНУ ЗАЯВУ

 

У провадженні Подільського районного суду м. Полтави знаходиться справа № 554/1725/26, провадження № 2/553/1021/2026, за позовом Бойка В.М. до Гольник Л.В. про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000 грн.

Ухвалою від 04.03.2026 Подільський районний суд м. Полтави, головуючий – суддя Подмаркова Ю.М., відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників та призначив справу до розгляду на 14.04.2026.

До електронного кабінету Гольник Л.В. зазначена ухвала надійшла 04.03.2026 о 22:37, що підтверджує відповідний скриншот.

Згідно з абз. 2 п. 5 ч. 6 ст. 272 ЦПК України, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 год., воно вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Таким чином, відповідачем ухвала суду отримана 05.03.2026.

 Позивач просить суд визнати недостовірною негативну інформацію про нього, нібито поширену Гольник Л.В., та зобов’язати її розмістити на своїй персональній сторінці в соціальній мережі Фейсбук спростування того, що Бойко В.М.:

«є автором прокремлівського ресурсу»;

«це найманий зливний бачок російської агентури з ОПЗЖ»;

«спільно працює з Монтян»;

«це типовий блатний воїн, який наробив фоток у безпечному місці. Рахувався десь, фоткався у формі, жодних даних, що справді воював – нема».

Крім того, позивач, Бойко В.М., просить суд стягнути з Гольник Л.В. на його користь 20 000 (двадцять тисяч) грн – як відшкодування нібито завданої йому моральної шкоди.

 

Безпідставність визначення відповідачем Гольник Л.В.

 Жодне з висловлювань, приписаних Бойком В.М. відповідачу, не належить Гольник Л.В.

У дійсності пост, опублікований Гольник Л.В. 24.01.2026 на її персональній сторінці в соціальній мережі Facebook (https://www.facebook.com/share/p/19uiQ96JBS/) та використаний Бойком В.М. для продукування вже другого позову до того ж відповідача, містив такі фрагменти, які він у прохальній частині позовної заяви переформулював на власний розсуд та вимагає спростувати:

1)    «Тиждень тому Українська правда опублікувала ґрунтовне, підкріплене масою доказів дослідження про діяльність сайту «останній бастіон» на користь путінської пропаганди.

Лінк на текст – у третьому коментарі.

Володимир Бойко є, мабуть, найактивнішим автором цього прокремлівського ресурсу. З початку повномасштабної війни там з’явилося вже понад 250 (!) його дописів. Перебування у війську цій «творчості» не заважало»;

2)    «[…] дійсні журналісти, а зараз – чинні військовослужбовці, котрі мають беззаперечний суспільний авторитет, якраз бойові звитяги штаб-сержанта Володимира Бойка піддають обґрунтованим сумнівам».

До свого посту Гольник Л.В. третім додала коментар (див.: https://surli.cc/lyhelv) наступного змісту: «ІІІ. Лінк на публікацію І.Гавриленка, яка викликає зубовний скрегіт у «п’ятої колони»: https://www.pravda.com.ua/columns/2026/01/16/8016371/».

За вказаним лінком (інакше – гіперпосиланням) знаходилася авторська колонка Ігоря Гавриленка під назвою «Останній бастіон» кремля у Полтаві», що була опублікована на сайті «Українська правда» 16.01.2026.

Присвячена публікація результатам дослідження взаємодії сайту «останній бастіон», що належить мешканцю м. Полтава Сікалову Г.А., з російським новинним агрегатором ІноСМІ.ру, який входить до керованого Дмітрієм Кісєльовим інформагентства «россія сєгодня» та фінансується через федеральну «роспєчать».

Причому ця взаємодія розпочалася в умовах повномасштабної агресії рф проти України – із жовтня 2024 року. Ба більше, «останній бастіон» стрімко зробився абсолютним лідером за кількістю передруків поміж сайтів, позначених на російському порталі ІноСМІ.ру як україномовні (частка полтавського сайту становить аж 45% передруків).

У тексті колонки Бойко В.М. згадувався двічі – у таких абзацах;

«[…] на постійній основі трибуною "бастіону" наділений Володимир Бойко. У версії ОБ "Еталонний журналіст, публіцист, блогер. Військовий ЗСУ" (до речі, це його витвір з умоглядними підрахунками загиблих українських воїнів мав рекорд зі швидкості передруку, а так само "потужний" сайт, Naspravdi.Today, теж включили до каталогу ІноСМІ)»;

«Як помсту за викриття корупції сайт зображає його блокування з 15 іншими, поміченими в поширенні прокремлівських пропагандистських матеріалів та дезінформації (між них volodymyrboyko.com – ще один проєкт того ж Бойка). Відповідне розпорядження 24 грудня 2024 року видала Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації. Обмеження діятиме до кінця війни».

Позивачу, Бойку В.М., зазначені вище обставини відомі. Це підтверджує арк. 2 позову, котрий містить наведений вище перший фрагмент посту Гольник Л.В. Крім того, позивач надав як доказ Дод. 4 – «Допис Гольник від 24.01.2026_2.pdf», що є скриншотом відповідної частини посту Гольник Л.В. 

З приводу інших трьох цитат, які позивач теж приписує Гольник Л.В., варто зазначити, що насправді їх автором є користувач соціальної мережі Facebook під акаунтом Юрій Бутусов.

До речі, в оригіналі написання цих фраз відрізняється від їх довільного відтворення Бойком В.М. у позові:

«Це найманий зливний бачок російської агентури з ОПЗЖ. Вони з Монтян спільно працювали та працюють»;

«Типовий блатний воїн, який наробив фоток у безпечному місці»;

«рахувався десь, фоткався у формі, жодних даних, що справді воював - нема».

Дослідивши відповідну сторінку (https://www.facebook.com/butusov.yuriy), легко переконатися, що акаунт належить Бутусову Ю.Є., головному редактору інтернет-порталу Цензор.НЕТ. Для переважної більшості патріотично налаштованих українців він є беззаперечним авторитетом, взірцем реально висококваліфікованого та принципового журналіста, справжнього громадянина та мужньої особистості (поміж іншого на це вказує величезна кількість читачів сторінки Юрія Бутусова – 505 тисяч). Наразі Бутусов Ю.Є., за даними з відкритих джерел, є командиром взводу 13-ї бригади оперативного призначення Національної гвардії України «Хартія».

 

Невдоволення з приводу характеристик, наданих йому Юрієм Бутусовим, Бойко В.М. супроводжує в позові, арк. 2, наступною фразою: «Згадування про мене Відповідач супроводила публікацією брудного наклепу на мене, який вона знайшла на просторах інтернету, у вигляді скрин-шоту, де про мене стверджується наступне (додаток 5) […]».

Абсурдність відповідної частини позовних вимог Бойко В.М., яку складно збагнути з точки зору здорового глузду, полягає в тому, що зазначений скриншот Гольник Л.В. знайшла не десь «на просторах інтернету», а на персональній сторінці позивача, Бойка В.М., у соціальній мережі Facebook, де він зареєстрований під акаунтом Volodymyr Boiko.

Допис Гольник Л.В. від 24.01.2026 містить пряму вказівку на дану обставину – в заключній його фразі: «Всі ілюстрації до цього посту взяті зі сторінки Volodymyr Boiko у Facebook».

Скриншот, фрази з якого Бойко В.М. приписує Гольник Л.В. і жадає спростувати – від її імені, позивач розмістив на своїй сторінці у Facebook як ілюстрацію до власного посту від 03.10.2025, в чому легко пересвідчитися, дослідивши вказаний допис за адресою: https://surl.li/hmtlhn, або, принаймні, виготовлені представником відповідача повні скриншоти з цього ж допису та файл у форматі «jpg», скачаний з Facebook-сторінки Бойка В.М. 

Отже, Бойку В.М. достеменно відомо, що Гольник Л.В. не є автором жодної з оспорюваних ним фраз.

Однак у ініційованому ним судовому процесі позивач не залучає замість Гольник Л.В. як відповідачів, чи хоча б як співвідповідачів – разом із нею, ані автора оригінальної публікації, в якій зафіксована безпосередня та вельми активна участь журналіста, публіциста й блогера Володимира Бойка у діяльності прокремлівського сайту «останній бастіон», ані редакцію, засновників чи власників онлайн-медіа, де ця публікація, що мала згодом чимало передруків, з’явилася вперше, тобто сайту «Українська правда».

Так само Бойко В.М. не намагається притягати до цивільно-правової відповідальності дійсного автора незручних для нього висловлювань у формі коментарів на його адресу в соціальній мережі Facebook.

Нікого з них позивач не прагне залучити навіть як третіх осіб. Хоча очевидно, що гіпотетичне визнання судом оспорюваних позивачем фраз недостовірними безпосередньо зачіпало б права та інтереси відразу кількох фізичних чи юридичних осіб. 

Довідково

Колонка Ігоря Гавриленка «Останній бастіон» кремля у Полтаві» після її публікації «Українською правдою» 16.01.2026 була передрукована у повному чи частково зміненому вигляді, українською мовою та в перекладах різними онлайн-медіа та доступна за такими електронними адресами:

·       https://zaxid.media/news/10356007;

·       https://antikor.info/articles/815236-poslednij_bastion_kremlja_smi_soobshchili_ob_ispoljzovanii_poltavskogo_sajta_v_interesah_rossijskoj_propagandy;

·       https://detector.media/infospace/article/247228/2026-01-24-ostanniy-bastion-kremlya-u-poltavi/;

·       https://eramedia.com.ua/content/ostanniy-bastion-kremlya-u-poltavi/;

·       https://jewish.kiev.ua/content/ostanniy-bastion-kremlya-u-poltavi/;

·       https://authors.hab.media/228276-gennadij_cikalov_i_vladislav_smirnov_jak_ostannij_bastion_u_poltavi_stav_instrumentom_kremlivsjkih_ipso_proti_ukrajini. 

Актуальні дані, які містять офіційний вебпортал «Судова влада України» та Єдиний державний реєстр судових рішень (далі – ЄДРСР), свідчать, що громадянин Бойко В.М. з моменту появи вказаних вище публікацій (колонки на «Українській правді», її передруків та коментарів на його адресу в соціальній мережі Facebook) і дотепер не робив жодних спроб у передбачений Законом спосіб спростувати інформацію, викладену в них, та не висував жодних позовних вимог чи якихось інших офіційно оформлених претензій ані до авторів цих публікацій, ані до вебсайтів чи соціальних мереж, де ці публікації розміщені та де відповідні матеріали наявні – у вільному для всіх зацікавлених читачів доступі.

Замість спростування в судовому порядку чи нейтралізації токсичного в його сприйнятті контенту в інший спосіб, вимагаючи цього від реальних авторів оспорюваних ним висловлювань, позивач обрав принципово протилежний шлях і намагається перекласти відповідальність за байдужість до власної репутації на Гольник Л.В.

 

Ознаки SLAPP-атак у діях Бойка В.М. 

Варто пояснити, що перший із постів Гольник Л.В. зі згадуванням практично невідомого їй до того часу Бойка В.М., розміщений 07.05.2025 на її персональній сторінці у соціальній мережі Facebook (https://www.facebook.com/share/p/1Exu3RvzMU), став реакцією на провокацію щодо неї як чинної судді, влаштовану за участі Бойка В.М. саме на прокремлівському сайті «останній бастіон».

03.05.2025 на цьому сайті вийшла стаття під назвою «Хто ліпить ікони нового часу: Стерненко як спецпроєкт» із зазначенням автора публікації – Володимир Бойко (https://bastion.tv/hto-lipit-ikoni-novogo-chasu-sternenko-yak-specproyekt_n70511; заархівована копія: https://archive.is/wip/xzogX).

Статтю ілюструвало спільне фото судді Гольник Л.В. та знаного українського громадського діяча, волонтера Стерненка С.В. із демонстративним розміщенням під цим фото неправдивого підпису: «Сергій Стерненко з відомою аферисткою та шахрайкою Ларисою Гольник, яка хотіла відібрати квартиру та гараж у старенької жінки».

Менш ніж за годину після появи даної публікації з персональної сторінки блогера Мирослава Олешка (Myroslav Oleshko) у соціальній мережі Facebook було поширено уривок з публікації Бойка В.М. із доданням скриншоту зазначених фото й підпису до нього з сайту «останній бастіон» (https://surl.li/evrifz).

Оскільки цинічні й безпідставні звинувачення на адресу судді були спрямовані не лише проти її особистої, але й професійної честі та гідності, а отже – на дискредитацію правосуддя в цілому, Гольник Л.В. у пості від 07.05.2025 виклала спростування інсинуацій та пояснила причини її появи.

Появу цього посту Бойко В.М. використав для створення дисциплінарної скарги, яку 09.05.2025 направив до Вищої ради правосуддя (далі – ВРП) – з абсолютно голослівними та маніпулятивними твердженнями, нібито суддя Гольник Л.В. принизила його честь і гідність як військовослужбовця та учасника бойових дій (скарга № Б-2588/0/7-25).

З того ж часу Бойко В.М. заходився прискіпливо вишукувати та копіювати дошкульні цитати з присвячених його персоні статей в онлайн-медіа та несхвальні відгуки на свою адресу з боку коментаторів сторінки Гольник Л.В., аби в подальшому використовувати такі цитати й скриншоти (у ретельно препарованому вигляді) для підготовки численних дисциплінарних скарг, спрямованих ним стосовно судді Гольник Л.В. до ВРП, та для фактичного фабрикування позовних заяв, поданих у порядку цивільного судочинства – із маніпулятивним приписування Гольник Л.В. висловлювань, які їй не належать.

Станом на зараз Бойко В.М. спрямував до ВРП стосовно судді Гольник Л.В. 33 (!) дисциплінарні скарги та доповнення до них. Стосуються ж вони тих самих підстав, що викладені ним у даній позовній заяві, та охоплюють як включені до неї висловлювання інших осіб на адресу Бойка В.М., так і багато інших фраз, які скаржник марно намагався «прив’язати» до судді Гольник Л.В.

Поточні результати розгляду дисциплінарних скарг Бойка В.М. стосовно судді Гольник Л.В. узагальнені в таблиці: 

№ скарги	надійшла до ВРП	дисциплінарний інспектор ВРП	результат попереднього розгляду
Б-2588/0/7-25	14.05.2025	Тронь Ігор Володимирович	повернена скаржнику – ухвалою дисциплінарного інспектора ВРП № 4547/0/18-25 від 30.12.2025
Б-2588/1/7-25	28.05.2025		повернена скаржнику – ухвалою дисциплінарного інспектора ВРП № 4552/0/18-25 від 30.12.2025
Б-2588/2/7-25	18.06.2025		повернена скаржнику – ухвалою Другої Дисциплінарної палати ВРП № 273/2дп/15-26 від 25.02.2026
Б-2588/3/7-25	19.06.2025		повернена скаржнику – ухвалою дисциплінарного інспектора ВРП № 4552/0/18-25 від 30.12.2025
Б-2588/4/7-25	18.07.2025		повернена скаржнику – ухвалою Другої Дисциплінарної палати ВРП № 96/2дп/15-26 від 21.01.2026
Б-2588/5/7-25	25.07.2025	Давидович Ірина Ігорівна	здійснюється попередній розгляд
Б-2588/8/7-25	05.11.2025	Тронь Ігор Володимирович	повернена скаржнику – ухвалою дисциплінарного інспектора ВРП № 18/0/18-26 від 05.01.2026
Б-2588/9/7-25	11.11.2025		повернена скаржнику – ухвалою дисциплінарного інспектора ВРП № 19/0/18-26 від 05.01.2026
Б-2588/11/7-25	21.11.2025		повернена скаржнику – ухвалою Другої Дисциплінарної палати ВРП № 274/2дп/15-26 від 25.02.2026
Б-2588/12/7-25	24.11.2025		повернена скаржнику – ухвалою дисциплінарного інспектора ВРП № 20/0/18-26 від 05.01.2026
Б-2588/13/7-26	26.11.2025		повернена скаржнику – ухвалою дисциплінарного інспектора ВРП № 21/0/18-26 від 05.01.2026
Б-2588/15/7-25	02.12.2025		повернена скаржнику – ухвалою дисциплінарного інспектора ВРП № 22/0/18-26 від 05.01.2026
Б-2588/17/7-25	08.12.2025		повернена скаржнику – ухвалою дисциплінарного інспектора ВРП № 26/0/18-26 від 05.01.2026
Б-2588/20/7-25	22.12.2025	Заїка Ігор Володимирович	здійснюється попередній розгляд
Б-2588/24/7-25	26.12.2025	Давидович Ірина Ігорівна
Б-2588/26/7-25	31.12.2025
Б-37/0/7-26	05.01.2026	Гура Олексій Петрович
Б-37/1/7-26	05.01.2026	Ільницький Олег Володимирович
Б-37/2/7-26	05.01.2026
Б-37/3/7-26	05.01.2026
Б-37/4/7-26	06.01.2026	Волкова Анна Миколаївна	повернена скаржнику – ухвалою Першої Дисциплінарної палати ВРП № 214/1дп/15-26 від 16.02.2026
Б-37/5/7-26	06.01.2026		повернена скаржнику – ухвалою Першої Дисциплінарної палати ВРП № 237/1дп/15-26 від 23.02.2026
Б-37/6/7-26	07.01.2026	Череп Вячеслав Юрійович	здійснюється попередній розгляд
Б-37/7/7-26	08.01.2026
Б-37/9/7-26	12.01.2026	Гура Олексій Петрович
Б-37/10/7-26	13.01.2026	Заїка Ігор Володимирович
Б-37/11/7-26	14.01.2026	Дудка Світлана Сергіївна
Б-37/13/7-26	16.01.2026	Давидович Ірина Ігорівна
Б-37/14/7-26	22.01.2026	Остапенко Тетяна Анатоліївна
Б-37/15/7-26	26.01.2026	Захарченко Максим Сергійович
Б-37/22/7-26	02.03.2026	Любарець Олександра Сергіївна
Б-37/24/7-26	06.03.2026	Тегляєва Олена Євгеніївна
Б-37/25/7-26	09.03.2026	Пилипенко Сергій Михайлович

 

Варто зазначити, що не тотожна до аналізованої тут, але подібного змісту позовна заява від 20.01.2026 надійшла дещо раніше на розгляд Київського районного суду м. Полтави.

Ухвалою від 18.02.2026 суддя Київського районного суду м. Полтави Кузіна Ж.В. відкрила провадження у справі № 554/756/26, провадження № 2/552/1520/26, за позовом Бойка В.М. до Гольник Л.В. про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 200 000 грн за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (https://reyestr.court.gov.ua/Review/134185066).

У цій позовній заяві Бойко В.М. просить суд зобов’язати Гольник Л.В. розмістити на своїй персональній сторінці в соціальній мережі Фейсбук спростування, зокрема, таких тверджень:

•                що належний Бойку В.М. Телеграм-канал «Записки пасквілянта» входить у «кремлівську мережу» та є «інструментом Росії для війни у інформаційному полі»;

•                що Бойка В.М. «не раз звинувачували в тому, що він готовий давати свої коментарі за гроші, а так само в розміщенні джинси в своїх блогах і фейсбуці»;

•                що на Бойка В.М. «регулярно подають в суд з метою захистити свою честь та гідність, феміда абсолютно холодна до викриттів пана Володимира і кожен раз визнає його сторону програвшою»;

•                що Бойко В.М. «не воював, а був прилаштований»;

•                що «жодних доказів безпосередньої участі Бойка В.М. у реальних бойових діях нема»;

•                що Бойко В.М. «у яких боях брав участь ніяких фактів»;

•                що Бойко В.М. «до позицій так і не доїхав».

Як і в справі № 554/1725/26, Бойко В.М. першим зі своїх позовів просить суд зобов’язати Гольник Л.В. спростовувати висловлювання, котрі їй не належать, і він так само знає, що підтверджується змістом його позовної заяви та додатків до неї, дійсних авторів оспорюваних фраз – частина з них викладена в низці публікацій, розміщених багатьма онлайн-медіа, зокрема такими як «espreso.tv», «24 Канал», «Главком», «Детектор медіа» та сайтами Громадської ініціативи «Голка», Інституту масової інформації тощо, а решта є Facebook-коментарями щодо Бойка В.М. як особи з низькими моральними якостями, проросійською ментальністю та імітаційною участю в бойових діях інших користувачів соціальної мережі Facebook, зокрема того ж Бутусова Ю.Є. 

Зусилля Бойка В.М. з подання стосовно Гольник Л.В. до ВРП цілого потоку дисциплінарних скарг, а потім іще й двох подібних за суттю цивільних позовів, мають виразні ознаки маніпулятивного та бездоказового за змістом процесуального спаму, що своєю спрямованістю засвідчує наміри реалізації SLAPP-атаки.

SLAPP (Strategic Lawsuits Against Public Participation) – це зловмисні, безпідставні судові позови (скарги), які подаються з метою залякати або змусити замовкнути журналістів, активістів, правозахисників чи інші сторони, які висловлюють суспільно важливу позицію. Такі справи не мають на меті правосуддя і не містять справжніх юридичних вимог. Їх ініціюють та використовують як інструмент тиску, аби цензурувати публічну дискусію з питань, що становлять значний громадський інтерес.

У типовому випадку SLAPP, як правило, позивач не очікує виграшу в судовому процесі. Бажані цілі досягаються, якщо відповідач піддається страху, залякуванню, зростаючим судовим витратам або простому виснаженню та відмовляється від критики.

Елементами SLAPP є включення позивачів без реальних претензій та фальшивих відповідачів, висування претензій, які дуже важко спростувати, неоднозначні або навмисно спотворені формулювання, що дозволяють позивачам висувати хибні звинувачення, без побоювань відповідальності за лжесвідчення, відмова позивачем застосувати будь-яке інше врегулювання його претензій окрім грошової компенсації.

Ознаками SLAPP також можуть виступати невідповідність між заявленими вимогами та фактичними обставинами справи, відсутність реальної перспективи виграшу справи позивачем.

У деяких випадках очевидно, що позивачі намагаються виснажити фінансові ресурси відповідачів, заявляючи позов якомога дорожчим, а мотивом позивача слугує безплідне марнування відповідачем фізичних сил, часу та грошей, підрив його психофізіологічних спроможностей.

На нейтралізацію того ганебного явища, коли недобросовісний позивач отримує нібито законний спосіб маніпулювання судовою системою шляхом зловживання нею для гальмування права на свободу вираження поглядів та права громадян отримувати інформацію з питань, що становлять суспільний інтерес, спрямовані:

·       Резолюція ПАРЄ 2531 (2024) від 25.01.2024 «Протидія стратегічним позовам проти участі громадськості (SLAPP): імператив для демократичного суспільства»;

·       Рекомендація CM/Rec(2024)2 Комітету міністрів державам-членам від 05.04.2024 щодо протидії використанню стратегічних позовів проти участі громадськості;

·       Директива (ЄС) 2024/1069 Європейського Парламенту та Ради від 11.04.2024 про захист осіб, які беруть участь у громадській діяльності, від явно безпідставних позовів або зловживань судовими процесами («Стратегічні позови проти участі громадськості»).

В Україні ці акти зараз активно вивчаються правозахисниками, Верховною Радою України та Верховним Судом для адаптації вітчизняного законодавства до стандартів ЄС. 

Доречно також згадати, що дисциплінарні скарги та обидва позови Бойка В.М. до судді Гольник Л.В. у визначальній частині підстав є тотожними до його ж претензій до судді Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду Кібенко О.Р.

Цей висновок слідує з публічних дописів Бойка В.М.

Так, у публікації від 20.01.2026 в належному йому Телеграм-каналі «Записки пасквілянта» (https://t.me/volodymyrboyko/7796), що була продубльована на його ж сторінці у соціальній мережі Facebook / https://www.facebook.com/volodymyr.boiko1965 (https://surl.li/yxczey), Бойко В.М. нарікав на твердження, що вказаний канал «входить у «кремлівську мережу», є «інструментом Росії для війни у інформаційному полі» і був створений спецслужбами Російської Федерації для боротьби з професійним «громадським активістом» Шабуніним» і «цей факт встановила суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Олена Рувімівна Кібенко […] 27 лютого 2024 року».

Там само Бойко В.М. повідомляв, що «для початку» він «звернувся з цього приводу у Вищу раду правосуддя». А до наступного допису від 20.01.2026 (https://t.me/volodymyrboyko/7797) він прикріпив «одним pdf-файлом дисциплінарну скаргу» стосовно судді Кібенко О.Р.

Уже 28.01.2026 Бойко В.М. розмістив допис із повідомленням: «Оскільки Олена Рувімівна вибачатись не збирається, довелось мені підготувати позовну заяву до «її честі» (https://t.me/volodymyrboyko/7843).

За даними офіційного вебпорталу «Судова влада України» встановлено, що позов Бойка В.М. до Кібенко О.Р. про спростування недостовірних відомостей 02.02.2026 надійшов до Немишлянського районного суду м. Харкова (справа № 645/781/26, провадження № 2/645/1522/26).

Ухвалою від 09.02.2026 суддя Немишлянського районного суду міста Харкова Ульяніч І.В. постановив передати дану справу на розгляд за підсудністю до Дніпровського районного суду м. Києва (https://reyestr.court.gov.ua/Review/133962565).

Отже, Бойко В.М. і в цьому випадку висуває безпідставні претензії не до авторів тих первинних публікацій, що – на доказовій основі – підважують його репутацію, а до відомих своєю публічною позицією і твердими антикорупційними та патріотичними переконаннями суддів, аби піддавати їх безкінечним інсинуаціям у власних дописах, дисциплінарних скаргах і цивільних позовах.

 

Підтвердження прокремлівської діяльності Бойка В.М. та пов’язаних із ним інформаційних ресурсів і персон 

Позивач свідомо, зухвало та цинічно, намагається ввести суд в оману, стверджуючи, що свою публікаційну діяльність він обмежує виключно сторінкою в соціальній мережі Фейсбук (https://www.facebook.com/volodymyr.boiko1965/), належними йому Телеграм-каналом «Записки пасквілянта» (https://t.me/volodymyrboyko) і двома сайтами, що мають назви «Хроніки Українських Йолопів» (https://volodymyrboyko.wordpress.com/) і «Naspravdi.Today» (https://naspravdi.today) – «Більш я ніде не публікуюсь, автором жодних видань не є, займатись журналістською діяльністю наміру не маю. Що це за сайт «Останній бастіон» мені не відомо, я його ніколи не читав і ніколи нічого для цього сайту не писав» (арк. 3); «я взагалі не є автором жодних видань, ЗМІ чи медіа, окрім чотирьох, поіменованих вище, і більше ніде не публікуюсь» (арк. 4).

Насправді, Бойко В.М. має постійну авторську сторінку на сайті «останній бастіон» – за адресою: https://bastion.tv/volodimir-boiko_t340.

Про інтенсивність співпраці позивача із зазначеним онлайн-медіа говорить уже те, що в «підвалі» сайту (інакше – футері, від англ. footer) Бойка В.М. вказано в числі провідних авторів розділу «ОПІНІЇ», імена котрих розташовані в наступному порядку:

«Головред

Геннадій Сікалов

Вадим Демиденко

Володимир Бойко

Ігор Лядський

Ростислав Мартинюк».

Список публікацій, які Володимир Бойко здійснив дотепер на прокремлівському ресурсі, що має назву «останній бастіон», починаючи з 24.02.2022, тобто числячись кілька років поспіль на військовій службі у лавах ЗСУ, налічує 275 (!) позицій.

А взагалі співробітництво Бойка В.М. із сайтом «останній бастіон» почалося значно раніше – принаймні з початку 2019 року.

Ба більше, у Facebook-пості від 21.03.2019 (https://surl.li/ndadev) Бойко В.М. розповідав, нібито співробітники СБУ забороняють сайту «останній бастіон» друкувати його дописи. Дослівно:

«18 березня в редакцію полтавської газети «Останній бастіон» прибули правнуки Дзержинського з центрального апарату СБУ. Співробітники СБУ були відряджені з Києва до Полтави спеціально для того, щоби «отпрофілактіровать» редакцію «Останнього бастіону» й взяти в журналістів розписки, що вони не будуть у своїй газеті передруковувати мої дописи з моєї Фейсбук-сторінки.

Виявляться […], ледь не в кожному номері «Останнього бастіону» редакція вміщувала один, а то й два моїх пасквілі. При цьому повністю зберігалась авторська стилістика включно зі словами на кшталт «їбанько». А Василь Сергійович [тобто, голова Служби безпеки України генерала армії України Грицак В.С.], не витримавши цього, відправив у провінцію підлеглих, щоби полякати журналістів та попередити їх про відповідальність, якщо вони не припинять поширювати мої статті».

У Facebook-пості від 22.03.2019 (https://surl.li/dojqyl) Бойко В.М. пов’язав підпал майна мешканця м. Полтави Сікалова Г.А. з відмовою виконати вимоги, які йому нібито висунули співробітники СБУ напередодні:

«21 березня 2019 року я написав, що співробітники центрального апарату СБУ приїжджали до Полтави й намагались від журналістів місцевої газети «Останній бастіон» відібрати розписки, що газета не передруковуватиме моїх дописів, як за кілька годин по тому головному редактору «Останнього бастіону» Геннадію Сікалову невідомі спалили автомобіль».

За конспірологічною версією, вигаданою Бойком В.М., до вчинення злочину були причетні й співробітники поліції та прокуратури області:

«[…] у той самий час, коли співробітники СБУ «профілактіровалі» редакцію «Останнього бастіону», тобто 18 березня 2019 року, начальник Головного управління Нацполіції в Полтавській області Замахін викликав начальника слідства Гріма й дав вказівку, цитую дослівно, «взяти за хобот» головного редактора газети. А за кілька годин після спалення автомобіля Сікалова заступник Замахіна Біляцький вже повіз звіт про вжиті відносно Сікалова заходи в Київ, заступнику голови Національної поліції України Аброськіну.

Ну і вишенька на тортик. Заступником прокурора Полтавської області, який має контролювати розслідування поліцією знищення автомобіля головного редактора газети «Останній бастіон», є синок Васі Грицака, Олег Васильович Грицак». 

Фіксував свій зв’язок із зазначеним полтавським сайтом Бойко В.М. і згодом, на що вказує його Facebook-пост від 18.05.2021 (https://surl.li/ljiflg), де легковірним читачам розповідалася подібна історія, але вже за участі нового голови СБУ:

«18 травня 2021 року в редакцію полтавської газети «Останній бастіон» зателефонував пан, який назвався співробітником СБУ і який став з погрозами в нецензурній формі вимагати від головного редактора, щоби той негайно зняв з сайту цього видання передрук моєї замітки […]

Зрозуміло, що правнук Дзержинського був посланий головним редактором «Останнього бастіону» в пішу еротичну подорож». 

Неправдивим є й таке твердження позивача: «Адвокат Кравець Р.Ю. повідомив мені, що сайт «Останній бастіон» він ніколи не читав і, тим більше, ніколи нічого для цього сайту не писав, автором цього видання не є й не був, що це за сайт він не знає» (арк. 3).

Автор, чиї тексти підписані – Ростислав Кравець, теж на сайті «останній бастіон» наділений постійною авторською сторінкою – за адресою: https://bastion.tv/rostislav-kravec_t2731.

Доходить навіть до того, що сайт адвокатського об’єднання «Кравець і Партнери» відтворює статті Бойка В.М., опубліковані забороненим владою України сайтом «останній бастіон» і розміщує лінки на це джерело (див.: https://knpartners.com.ua/koli-zahist-obertaietsja-zlochinom-istorija-z-advokatskoi-praktiki/; заархівована копія: https://archive.is/1yoB7). 

За розпорядженням Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України № 988/2793 від 24.12.2024 сайт «bastion.tv» (він же «останній бастіон») заблокований як такий, що займається поширенням дезінформації та пропагандистських матеріалів, котрі становлять загрозу національній безпеці України. Тим же розпорядженням заблокований і один із належних самому Бойку В.М. сайтів: https://volodymyrboyko.com/.

Інформація ця є загальновідомою та отримала цілком однозначне тлумачення з боку професійної вітчизняної журналістської спільноти – див., наприклад, повідомлення сайту «uablocklist.com», команда якого веде постійний моніторинг законодавчих рішень органів влади у сфері регулювання Інтернету, де з цієї нагоди сказано: «Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України, реагуючи на звернення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Служби безпеки України, ухвалила рішення обмежити доступ до інформаційних ресурсів через поширення дезінформації та загрозу національній безпеці» / https://uablocklist.com/news/derzhkomzviazku-zablokuvala-16-saitiv-shcho-poshyriuiut-dezinformatsiiu.

Розпорядження Держспецзв’язку діє до припинення або скасування воєнного стану в Україні. Деталі щодо блокування доступні за посиланням:

https://cip.gov.ua/ua/news/rozporyadzhennya-ncu-vid-24-12-2024-988-2793-pro-blokuvannya-domennikh-imen.

Після видання Держспецзв’язком розпорядження матеріали зі свого заблокованого сайту Бойко В.М. розмістив за двома іншими адресами: https://volodymyrboyko.wordpress.com/  та https://naspravdi.today. Крім того, він продовжив на постійній основі співробітництво з сайтом «останній бастіон», де поява нових його публікацій відбувається практично щотижня.

Діяльності ж сайту «останній бастіон» блокування не зупинило. Через соціальні мережі та месенджери редакція сайту як закріплені повідомлення поширює інструкції щодо обходження блокування та перегляд матеріалів сайту в режимі VPN (від Virtual Private Network – віртуальна приватна мережа), це технологія, яка шифрує інтернет-трафік користувача і приховує його IP-адресу, створюючи захищений тунель між пристроєм користувача і мережею.

До речі, громадянин Олешко М.В. теж є автором сайту «останній бастіон» – із 12.02.2024, на належній йому сторінці він позначений як «блоґер»: https://bastion.tv/miroslav-oleshko_t6853.

За повідомленням Служби безпеки України від 22.11.2023 Олешко М.В. «незаконно виїхав з України під час повномасштабного вторгнення і займається інформаційно-підривною діяльністю, яка шкодить ЗСУ». Див.: https://ssu.gov.ua/novyny/za-materialamy-sbu-pidozru-otrymav-bloherukhyliant-yakyi-pislia-vtechi-z-ukrainy-zaklykaie-cholovikiv-khovatysia-vid-pryzovu.

Указом Президента України № 267/2025 від 01.05.2025 до Олешка М.В. застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції). Зокрема, обмеження провайдерами електронних послуг (службами соціальних мереж) доступу з території України до контенту, розміщеного на його вебсторінках чи у каналах. Відповідну інформацію розмістило Офіційне інтернет-представництво Президента України за адресою: https://www.president.gov.ua/documents/2672025-54713.

 

Неможливість притягнення особи до відповідальності за публікації третіх осіб

Зрозуміло, що публікація такого впливового та авторитетного сайту, яким є «Українська правда», котру Гольник Л.В. запропонувала читачам своєї Facebook-сторінки для ознайомлення, нищить образ, вибудовуваний Бойком В.М. в очах читачів його дописів – нібито патріота та самовідданого захисника українського народу від агресії рф.

Однак, по-перше, кожна людина власними вчинками, а не пафосними самовихваляннями, формує своє реноме.

По-друге, за неспростованості викладеної у казаній публікації інформації вона апріорі вважається достовірною, тож Гольник Л.В. не може нести жодної юридичної відповідальності за цитування фрагментів цієї публікацій, розміщення лінків на неї, відтворення тексту публікації чи ілюстрацій до нього за допомогою скриншотів, неспотворений переказ змісту публікації і таке інше.

До моменту публічного спростування певної інформації особою, яка першою поширила цю інформацію в медіа, ніхто не вправі вимагати від інших осіб видалення тих чи інших цитат, скриншотів, що відтворюють повністю або в уривках оригінал публікації, чи чогось подібного тільки на тій підставі, що комусь ця інформація здалася незручною, неприємною чи, навіть, недостовірною.

А таке публічне спростування може відбутися з власної ініціативи автора первинної публікації, за вимогою тієї персони, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, чи за рішенням суду, що набрало законної сили. 

За формулюваннями з позовної заяви Бойка В.М. помітно, що він умисно підміняє терміни «розміщення лінка / гіперпосилання / електронної адреси» поняттям «поширення інформації».

Насправді ж, розміщення лінка не супроводжується поширенням інформації, оскільки гіперпосилання – це суто технічний засіб навігації в мережі Інтернет. Інакше кажучи, воно пропонує потенційному читачеві шлях до інформації, вже викладеної кимось на іншій платформі.

Гіперпосилання не містить тверджень про факти та не створює новий акт поширення інформації, а лише вказує, де у глобальній мережі певна інформація знаходиться.

Відповідно особа, яка розмістила лінк, не є автором контенту за посиланням, якщо тільки вона не переадресовувала читача до іншої своєї ж публікації.

Різного виду відповідальність за створений ними контент можуть нести виключно безпосередні автори цього контенту.

Відповідальність же за гіперпосилання, згідно з судовою практикою, як українською, так і європейською, може настати лише у виключних випадках – коли особа модернізувала зміст публікації, на яку посилається, під власні потреби та виклала ті чи інші положення першоджерела як свої – у вигляді категоричних тверджень, що не відповідають істині (є наклепом), чи спрямовані на прямі образи, приниження честі та гідності іншої особи, або викладені в брутальній формі.

Гольник Л.В. не була автором тієї публікації, на яку розмістила гіперпосилання, вона не змінювала контент, доступний читачам за наведеними посиланнями, її власні супровідні тексти (пост і коментар) мали нейтральний характер або ж містили не твердження про факти, а оціночне судження, висловлене у формі припущення: «є, мабуть, найактивнішим автором». Не є Гольник Л.В. і членом редакційних колегій, власницею чи засновницею електронних ресурсів, які опублікували вперше та передруковували згодом, авторську колонку Гавриленка І.М.

Гольник Л.В. лише використала технічні можливості мережі Інтернет для перенаправлення читачів її текстів до першоджерела, яке й може нести відповідальність згідно з нормами ст. 277 ЦК України – за умови, що у відповідному судовому процесі позивач, котрий сам є доволі публічною особою, доведе факти поширення щодо нього саме недостовірної інформації та наведе переконливі аргументи на спростування висновків, підкріплених реальними доказами й доведених статистично, щодо спрямованості його діяльності. 

Важливо підкреслити, Гольник Л.В. ніколи й ніде, а тим більше – в пості, що спонукав Бойка В.М. до позову, не робила висловлювань, які б відповідали суті його претензій на кшталт: «Відповідач […] прямо звинувачує мене в антиукраїнській діяльності та діяльності на користь країни-агресора» (арк. 10), «що я є колаборантом і надаю допомогу Російській Федерації у війні проти України» (арк. 4). До подібних умовиводів позивач дійшов цілком самостійно – і це досить показово.

 

Неможливість притягнення особи до відповідальності за коментарі третіх осіб 

Стосовно прагнень позивача змусити Гольник Л.В. відповісти за висловлювання на його, Бойка В.М., адресу з боку інших користувачів соціальної мережі Facebook, слід зазначити таке.

Використані позивачем обороти мають створити враження, ніби незручні для Бойка В.М. коментарі сформульовані та поширені не реальним їх автором, а саме Гольник Л.В. Тому вона мусить понести покарання – у спосіб, що «матиме виховний момент» для неї як судді та ще й для її чоловіка, Гавриленка І.М.

Позивач доходить, навіть, до таких абсурдних висловлювань, як от: «Відповідач поширює наклепи стосовно мене у зв’язку з виконанням мною обов’язків військової служби із захисту Батьківщини в умовах воєнного стану» (арк. 10).

Ці та інші твердження позивача, Бойка В.М., є банальними маніпуляціями та свідомою, однак украй примітивною, спробою ввести суд в оману. 

Слід наголосити й на докорінній відмінності претензій Бойка В.М. від тої ситуації, що стала предметом розгляду Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) у справі «Delfi AS v. Estonia» (заява № 64569/09) з винесенням рішення 16.06.2015 – див.: https://hudoc.echr.coe.int/eng#_Toc442347314.

Ця справа створила значний прецедент щодо відповідальності онлайн-платформ за модерацію контенту, створеного користувачами, підкреслюючи баланс між захистом свободи слова та захистом репутації людей.

Великий новинний портал Delfi опублікував статтю про рішення поромної компанії. Стаття отримала як ідентифіковані, так і анонімні читацькі коментарі, що здебільшого містили мову ворожнечі та прямі заклики до насильницьких дій, спрямовані на власника поромної компанії. Такі коментарі були явно незаконними, а портал, попри наявність системи модерації, вчасно їх не видалив.

У своєму рішенні ЄСПЛ підкреслив, що Delfi як професійний видавець, мала б усвідомлювати потенційні ризики, пов’язані з дозволом на коментарі, та мати засоби для запобігання шкоді третім особам.

Суд наголосив, що справа стосується великого, професійно керованого, інформаційного інтернет-порталу, який на комерційній основі публікує свої власні інформаційні статті та запрошує читачів додавати до них свої коментарі, маючи від кількості залучених читачів та від їхньої активності на порталі комерційний зиск.

До того ж, відразу після публікації коментарів на інформаційному порталі фактичні автори цих коментарів вже не могли змінити їх чи видалити – тільки компанія Delfi мала відповідні технічні можливості.

З огляду на ці обставини ЄСПЛ визнав, що компанію Delfi слід розглядати як таку, що здійснювала значний контроль щодо коментарів, які публікувалися на її порталі.

 

Обізнаність Бойка В.М. у безпідставності його вимог до Гольник Л.В. 

Невмотивованість висунення претензій правового характеру до певної особи у зв’язку з розміщенням нею лінків (посилань) на вже присутні в загальному доступі публікації інших осіб, а так само – через висловлювання інших людей у коментарях до публічних дописів цієї ж особи у соціальних мережах, кілька разів були повідомлені Бойку В.М. як серійному дисциплінарному скаржнику на дії судді Гольник Л.В. – в ухвалах Дисциплінарних палат ВРП та висновках дисциплінарних інспекторів ВРП за його скаргами.

Наприклад, в ухвалі Другої Дисциплінарної палати ВРП № 96/2дп/15-26 від 21.01.2026 «Про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги Бойка В.М. стосовно судді Шевченківського районного суду міста Полтави Гольник Л.В.» (https://hcj.gov.ua/doc/doc/56958) сказано:

«[…] посилання скаржника на, нібито, порушення суддею Гольник Л.В. вимог моралі, доброчесності, неупередженості, суддівської етики та стандартів поведінки не підтверджуються фактичними обставинами та змістом оприлюдненого нею допису в соціальній мережі Facebook від 12 липня 2025 року.

Зазначений допис містить виключно поширення посилань на публікації у загальнонаціональних засобах масової інформації — «Українська правда» та «Дзеркало тижня (ZN.UA)» — а також загальне оціночне судження щодо суспільно значущої теми, а саме ризиків для демократичних інститутів та антикорупційної інституційної інфраструктури в Україні. При цьому допис не містить жодних згадок про скаржника, не ідентифікує його прямо чи опосередковано, не містить тверджень щодо виконання ним військової служби, не оцінює його дій, мотивів або особистих якостей.

У тексті допису відсутні образливі висловлювання, приниження честі та гідності, наклепницькі твердження чи поширення недостовірної інформації про будь-яких осіб. Також відсутні ознаки агітації, тиску на органи правопорядку або суд, закликів до уникнення будь-якою особою юридичної відповідальності чи втручання у здійснення правосуддя.

Сам по собі факт поширення суддею інформації з відкритих джерел, а також висловлення узагальненої позиції щодо питань, які становлять значний суспільний інтерес, відповідає праву судді на свободу вираження поглядів та не виходить за межі допустимої публічної комунікації, визначеної стандартами суддівської етики.

[…] не підтверджено доводи про ведення суддею наклепницької кампанії, поширення вигаданих тверджень про причетність скаржника до спецслужб іноземної держави чи приниження ветеранів війни, оскільки такі висловлювання у перевіреному дописі відсутні.

Щодо посилання скаржника на коментарі до допису судді від 12 липня 2025 року, то Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя встановлено, що коментар про «журналіста ОСОБА2» з оціночним судженням про його діяльність був розміщений не суддею, а іншою особою. Коментар містить особисту думку дописувача без образ на адресу третіх осіб». 

Ухвала Другої Дисциплінарної палати ВРП № 273/2дп/15-26 від 25.02.2026 «Про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги Бойка В.М. стосовно судді Шевченківського районного суду міста Полтави Гольник Л.В.» (https://hcj.gov.ua/doc/doc/57509) говорить:

«Зміст публікації судді Гольник Л.В. від 7 травня 2025 року в соціальній мережі Facebook має характер оціночних суджень і публічної реакції на поширення щодо неї недостовірних, на її переконання, відомостей, що стосуються її професійної діяльності та особистого життя. У дописі не міститься прямих образ, погроз або закликів, а наведені твердження ґрунтуються на публічно доступних джерелах і матеріалах інших осіб, на які суддя прямо посилається.

Сам по собі факт висловлення суддею позиції у соціальній мережі щодо суспільно значущих подій, інформаційних кампаній чи публічних осіб не може розцінюватися як порушення вимог суддівської етики […]

Допис судді Гольник Л.В. від 24 травня 2025 року був розміщений у контексті публічного обговорення поданої стосовно судді дисциплінарної скарги та пов’язаних із цим публічних звинувачень, а тому містив пояснення її позиції та аргументи на власний захист. Такі дії охоплюються реалізацією права на свободу вираження поглядів і захист честі та ділової репутації та самі по собі не свідчать про порушення стандартів суддівської етики.

Наведені у дописі висловлювання мають характер суб’єктивної оцінки, критики діяльності скаржника як публічної особи. Вони не містять погроз, використання ненормативної лексики […]

Щодо допису судді Гольник Л.В. від 14 червня 2025 року, то зміст цього допису є реакцією на подану щодо неї дисциплінарну скаргу та доповнення до неї і фактично становить публічне викладення власної позиції на захист своєї репутації.

Висловлювання судді мають характер оціночних суджень, критики аргументів скаржника та способу реалізації ним права на звернення.

У дописі не міститься закликів до протиправних дій, приниження людської гідності […]

Стосовно коментарів до допису судді, які можуть принижувати честь та гідність автора скарги, то Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя не встановлено авторства судді Гольник Л.В. щодо висловів наведених в скарзі». 

У висновку дисциплінарного інспектора ВРП Волкової А.М. від 03.02.2026, що ліг в основу відповідної частини ухвали Першої Дисциплінарної палати ВРП № 214/1дп/15-26 від 16.02.2026 «Про залишення без розгляду та повернення дисциплінарних скарг скаржникам» (https://hcj.gov.ua/doc/doc/57318), йдеться, зокрема, про таке:

«[…] посилання скаржника на нібито порушення суддею Гольник Л.В. вимог моралі, доброчесності, неупередженості, суддівської етики та стандартів поведінки не підтверджуються фактичними обставинами та змістом оприлюднених нею дописів в соціальній мережі Facebook від 24 травня та 14 червня 2025 року.

У тексті дописів відсутні образливі висловлювання, приниження честі та гідності, наклепницькі твердження чи поширення недостовірної інформації про будь-яких осіб […]

Сам по собі факт поширення суддею інформації з відкритих джерел, а також висловлення узагальненої позиції щодо питань, які становлять значний суспільний інтерес, відповідає праву судді на свободу вираження поглядів та не виходить за межі допустимої публічної комунікації, визначеної стандартами суддівської етики, зокрема, в частині права судді коментувати інформацію щодо неї особисто.

Щодо посилання скаржника на коментарі до дописів судді від 24 травня та 14 червня 2025 року, то попередньою перевіркою встановлено, що коментарі про ОСОБА1 з оціночними судженнями про ОСОБА1 особу та діяльність були розміщені не суддею Гольник Л.В., а іншими особами, що не суперечить приписам статті 34 Конституції України про свободу слова». 

У висновку дисциплінарного інспектора ВРП Волкової А.М. від 03.02.2026, що ліг в основу відповідної частини ухвали Першої Дисциплінарної палати ВРП № 237/1дп/15-26 від 23.02.2026 «Про залишення без розгляду та повернення дисциплінарних скарг скаржникам» (https://hcj.gov.ua/doc/doc/57436), констатовано:

«[…] посилання скаржника на нібито порушення суддею Гольник Л.В. вимог моралі, доброчесності, неупередженості, суддівської етики та стандартів поведінки не підтверджуються фактичними обставинами та змістом оприлюднених нею статті та допису в соціальній мережі Facebook від 28 жовтня 2025 року.

У тексті статті та допису відсутні образливі висловлювання, приниження честі та гідності […]

Сам по собі факт поширення суддею інформації з відкритих джерел, а також висловлення узагальненої позиції щодо питань, які становлять значний суспільний інтерес, відповідає праву судді на свободу вираження поглядів та не виходить за межі допустимої публічної комунікації, визначеної стандартами суддівської етики, зокрема, в частині права судді коментувати інформацію щодо неї особисто».

 

Правові підстави для відмови в задоволенні позову 

Власну обізнаність з основоположними стосовно предмету позову правовими нормами засвідчує й сам позивач, Бойко В.М. Так, на арк. 7 позову він стверджує:

«[…] статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів».

Знайомий позивач і з положеннями ст. 277 Цивільного кодексу України та прямо згадує їх. Однак намагається використовувати протилежно до реального їх змісту.

Між тим, ч. 1 вказаної статті передбачає, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім’ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Частина 4 тієї ж статті обумовлює, що спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Водночас ч. 6 ст. 277 ЦК України вказує, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших медіа, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж медіа в порядку, встановленому законом. А ч. 7 тієї ж статті – що спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Іще Пленум Верховного Суду України постановою № 1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз’яснив:

«9. Відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

Якщо позов пред’явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції […].

У разі, коли редакція друкованого засобу масової інформації не має статусу юридичної особи, належним відповідачем є юридична особа, структурним підрозділом якої є редакція. Якщо редакція не є структурним підрозділом юридичної особи, то належним відповідачем виступає засновник друкованого засобу масової інформації.

У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем.

При опублікуванні чи іншому поширенні оспорюваної інформації без зазначення автора (наприклад, у редакційній статті) відповідачем у справі має бути орган, що здійснив випуск засобу масової інформації».

«12. Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини другої статті 119 ЦПК) (1618-15).

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК (1618-15) в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації».

Наведені вище постулати неодноразово закріплені вітчизняною судовою практикою (у скоригованому відповідно до змін законодавства вигляді – зокрема, внаслідок втрати чинності ЗУ «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» та ЗУ «Про інформаційні агентства» й набуттям чинності ЗУ «Про медіа»). 

Наприклад, постанова Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 918/121/20 формулює правову позицію стосовно того, що предметом дослідження та правового аналізу у справах про захист честі, гідності і ділової репутації повинна бути конкретно висловлена особою інформація (сказана, написана, надрукована в ЗМІ). Саме сформульовані відповідачем висловлювання, тобто дослівні твердження, досліджуються на предмет оціночності суджень із урахуванням вживаних особою слів та виразів із використанням мовно-стилістичних засобів. Суд не вправі зобов’язувати відповідача спростувати ту інформацію, яка ним особисто не була висловлена (https://reyestr.court.gov.ua/Review/97559540). 

У постанові від 18.12.2019 у справі № 742/286/17, предметом розгляду якої були вимоги про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірних відомостей, Верховний Суд також зауважив, що в разі пред’явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов’язується вирішити справу за тим позовом, що пред’явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Пред’явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову (https://reyestr.court.gov.ua/Review/86505499). 

Постанова Верховного Суду від 18.02.2026 у справі № 910/14711/24 узагальнює релевантну судову практику та нагадує судам нижчих інстанцій необхідність чіткого слідування принципам, закладеним у рішення ЄСПЛ у справі «Magyar Jeti Zrt v. Hungary», при вирішенні питань відповідальності за публікацію гіперпосилань (https://reyestr.court.gov.ua/Review/134196890). 

У справі «Magyar Jeti Zrt v. Hungary» (заява № 11257/16) рішенням від 04.12.2018 ЄСПЛ захистив свободу слова ЗМІ від угорських судів, які за позовом політичної партії «Jobbik» притягнули інформаційний інтернет-портал до відповідальності. Стверджуючи наявність порушення ст. 10 Європейської конвенції прав людини, ЄСПЛ визнав, що притягнення медіа до відповідальності лише за створення гіперпосилання є надмірним обмеженням свободи вираження поглядів.

Зокрема, ЄСПЛ зазначив:

«Справа компанії-заявника стосувалася «обов’язків та відповідальності» інформаційного інтернет-порталу, з точки зору статті 10, у конкретній ситуації, коли он-лайн стаття містила гіпер-посилання, що скеровує до доступного Інтернет контенту, який пізніше було визнано дифамаційним. Беручи до уваги роль Інтернету у підвищенні доступу громадськості до новин та інформації, самою метою гіпер-посилань було, завдяки посиланню на інші сторінки та веб-ресурси, дозволити Інтернет-користувачам перейти до та з матеріалу в мережі, що характеризується наявністю величезної кількості інформації. Гіпер-посилання сприяли безперешкодному функціонуванню Інтернету, роблячи інформацію доступною завдяки зв’язку між собою. Гіпер-посилання, як техніка звітування, істотно відрізнялися від традиційних публікацій, оскільки, як правило, вони просто спрямовували користувачів на контент, доступний де-інде в Інтернеті. Вони не становили пов’язані висловлювання аудиторії та не повідомляли про їхній зміст, а лише слугували для привернення уваги читачів до існування матеріалу на іншому веб-сайті. Іншою відмінною рисою гіпер-посилань, у порівнянні з діями, спрямованими на розповсюдження інформації, було те, що особа, яка посилається на інформацію через гіпер-посилання, не здійснювала контролю за контентом веб-сайту, до якого гіпер-посилання створювало доступ, і який може бути змінений після створення посилання, окрім природнього винятку, коли гіпер-посилання вказує на контент, контрольований тією ж особою. Крім того, контент, якого стосується гіпер-посилання, вже було розповсюджено первинним видавцем, надаючи необмежений доступ для громадськості.

Питання про те, чи може розміщення гіпер-посилання виправдано, з точки зору статті 10, призвести до відповідальності за зміст, вимагає індивідуальної оцінки в кожному випадку, враховуючи наявність низки чинників. Зокрема, для аналізу відповідальності компанії-заявника, як видавця гіпер-посилання, були важливі наступні аспекти: (i) чи журналіст схвалив оскаржуваний контент; (ii) чи журналіст повторив оскаржуваний контент (не схвалюючи його); (iii) чи журналіст просто розмістив гіпер-посилання на оскаржуваний зміст (без підтвердження або повторення); (iv) чи знав журналіст або міг розумно знати, що оскаржуваний контент був наклепницьким або іншим чином незаконним; (v) чи діяв журналіст добросовісно, дотримувався журналістської етики і здійснив належну перевірку, очікувану від відповідальної журналістики?»

«[…] відповідний угорський закон, витлумачений компетентними національними судами, виключив будь-яку значущу оцінку прав заявника на свободу вираження поглядів згідно зі статтею 10, в ситуації, коли обмеження вимагали б максимального розгляду, з огляду на обговорення питання, що становить загальний інтерес. Дійсно, суди постановили, що гіпер-посилання становили поширення інформації та розподіляли об’єктивну відповідальність, і такий напрямок дій фактично виключав будь-яке врівноваження між конкуруючими правами, тобто права на репутацію політичної партії та права на свободу вираження поглядів компанії-заявника. Така об’єктивна відповідальність може мати передбачувані негативні наслідки для потоку інформації в Інтернеті, що спонукатиме авторів статей і видавців взагалі утримуватися від гіпер-посилання на матеріал, над спірним контентом якого вони не мають контролю. Це може мати прямий або непрямий вплив на свободу слова в Інтернеті.

Впровадження національними судами об’єктивної відповідальності щодо компанії-заявника не ґрунтувалося на відповідних і достатніх підставах. Таким чином, цей захід становив непропорційне обмеження права на свободу вираження поглядів».

(https://hudoc.echr.coe.int/fre#{%22languageisocode%22:[%22UKR%22],%22appno%22:[%2211257/16%22],%22documentcollectionid2%22:[%22CHAMBER%22],%22itemid%22:[%22001-196526%22]}).

 

Суспільне значення судового процесу за позовом Бойка В.М. до судді Гольник Л.В. 

При визначенні характеру даного процесу як різновиду SLAPP не повинно вводити в оману те, що Бойко В.М. є журналістом, публіцистом чи блогером, а Гольник Л.В. – суддею.

Позивач віддавна позиціонує себе як борця з антикорупціонерами та прибічниками демократичного проєвропейського цивілізаційного розвитку України («соросятами» – в термінології, притаманній Бойку В.М. та його соратникам) і силкується атакувати ненависних йому супротивників не лише персонально, але й шляхом поширення інсинуацій  щодо антикорупційних інституцій та загальної спрямованості реформ.

Бойко В.М. прагне дискредитувати Гольник Л.В. саме як відому й за межами України суддю та викривача корупції (що проявляється навіть у висловлюваннях, використаних у даній позовній заяві – наприклад на арк. 1 він згадує «Шабуніна В.В., який, як виявилось, є другом Відповідача та її соратником по так званій «антикорупційній боротьбі», взявши цей термін у лапки).

Окрім подачі дисциплінарних скарг у практично «промислових масштабах» – і за їх кількістю, і за обсягом, а також цивільних позовів, Бойко В.М. поширює інсинуації та вульгарні образи на адресу судді Гольник Л.В. дописами на своїй персональній сторінці у соціальній мережі Facebook, належних йому Телеграм-каналі та обох сайтах.

При цьому Бойку В.М. як посередньому представнику так званої «жовтої преси» властиве стремління до влаштування нових і нових скандалів, зазвичай – у спосіб маніпуляцій із хронологією подій, фактами і документами, та прагнення до самозвеличення із хвалькуватим перебільшенням вдаваних журналістських «заслуг», досягнутих у минулому. 

Вірогідно, «прикладною» метою медійної та процесуальної активності Бойка В.М. є намагання не тільки змусити суддю Гольник Л.В. припинити висловлювати свою думку на суспільно важливі теми, а й завадити її суддівській кар’єрі як учасниці конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах, а віднедавна – ще й конкурсу з обрання членів ВРП за квотою Верховної Ради України. Відповідні спонукальні мотиви поведінки простежуються у низці текстів його авторства.

Так, у дописі від 11.12.2025 (https://t.me/volodymyrboyko/7620), що був оперативно відтворений іншим Телеграм-каналом із вказаної вище прокремлівської мережі – «Под мантией» (https://t.me/PodMantiyey/6866) Бойко В.М. акцентував: Гольник Л.В. – «суддя (підкреслюю – діюча суддя місцевого суду, яка зараз ще й балотується на посаду судді апеляційного суду)».

У статті під назвою «Дисциплінарна палата № 6», яку Бойко В.М. 14.02.2026 розмістив на власному сайті (https://volodymyrboyko.wordpress.com/2026/02/14/palata-6/) та передрукував 15.02.2026 на сайті «останній бастіон» (https://bastion.tv/disciplinarna-palata-6_n78297; заархівована копія: https://archive.is/dLycr), позивач позначив Гольник Л.В. як «жрицю Феміду з Полтави, яка оголосила себе «громадською активісткою» в сподіванні, що Шабунін вкупі з іншими «соросятами» допоможе їй посісти посаду судді Харківського апеляційного суду».

У дописі від 02.03.2026 (https://t.me/volodymyrboyko/7989), відтвореному того ж дня на власній Facebook-сторінці (https://surl.li/spnxka), Бойко В.М. виклав у загальний доступ свою позовну заяву до Гольник Л.В., вказавши конкретні обставини даної справи – № 554/756/26, і написав про відповідача:

«Читаючи позовну заяву, прошу не забувати, що весь викладений у ній бруд поширювала не просто якась підпарканна шалава, а представник судової влади, чинний суддя Шевченківського районного суду міста Полтави, яка зараз намагається посісти посаду судді Харківського апеляційного суду».

Крім того, Бойко В.М. свідомо неправдиво повідомив своїм читачам, що суддя Гольник Л.В. «отримала ухвалу суду, якою їй запропоновано в 15-денний термін надати докази поширюваної нею брехні.

Тепер Гольник сподівається за допомогою своїх друзів з Вищої ради правосуддя Маселка, Мороза, Котелевець, Мельника та Ковбій шантажувати суддю Київського районного суду міста Полтави Жанну Кузіну. І прямо заявляє, що вона наперед знає, яким буде судове рішення в справі за моїм позовом».

Сформулював Бойко В.М. у тому ж дописі й «суспільну місію» своїх зусиль:

«[…] якщо зараз покарати цю наклепницю, то псевдо-громадські організації «Автомайдан» і «Де Юре» можуть залишитись без фінансування.

Відтак, подальші дії по наведенню порядку в судовій системі є очевидними – найближчим часом я докладно проінформую всіх грантодавців, які фінансують Шабуніна, Жернакова і Ко, про те, що їхні гранти витрачаються не тільки на особисте збагачення «активістів», але й для просування на суддівські посади персон типу Гольник».

Нарешті, свій присвячений судді Гольник Л.В. допис від 04.03.2026 (https://t.me/c/1275775256/89156), паралельно передрукований у Facebook (https://surl.li/mugimg), а     05.03.2026 – на сайті «останній бастіон» (https://bastion.tv/suddya-antisemitka-hoche-stati-chlenom-vishoyi-radi-pravosuddya_n78744; заархівована копія: https://archive.is/3PmLD), Бойко В.М. з якогось дива нарік «Суддя-антисемітка хоче стати членом Вищої ради правосуддя». 

Неабияка медійна та скаржницька активність Бойка В.М. змусила суддю Гольник Л.В. 28.02.2026 проінформувати читачів її Facebook-сторінки ще й про цивільно-правові претензії вказаного діяча до неї (https://surl.li/duhgkf). Пост Гольник Л.В. того ж дня був передрукований порталом Цензор.НЕТ окремим матеріалом під назвою «Бойко хоче грошей» і викликав значний суспільний резонанс, на що вказують понад 6 400 переглядів та низка коментарів (https://censor.net/ua/blogs/3602874/yak-ser-yiniyi-skarjnik-boyiko-namaga-tsya-zarobiti-na-sudd-golnik). 

У коментарі до його ж Facebook-посту від 23.02.2026 Бойко В.М. на запитання одного з читачів написав: «Я подав вже два позови до Гольник (один розглядається в Київському районному суді Полтави, інший потрапив у Подільський районний суд Полтави), яка поширює стосовно мене наклепи та брудну лайку. Як тільки буде відзив на позови "її честі" - обов'язково опублікую» (https://surl.li/npoknb).

Коментар Бойка В.М. до власного Facebook-посту від 04.03.2026 містив такі маніпулятивні та свідомо неправдиві формулювання: «04.03.2026 Подільський районний суд Полтави відкрив вже друге провадження в цивільній справі за моїм позовом до Гольник про захист честі та гідності. Перша справа розглядається Київським районним судом Полтави. Обґрунтування позову: поширення відповідачкою наклепів (саме наклепів - тобто завідомо недостовірної інформації) та брудної лайки (у тому числі нецензурної) на мою адресу в соціальних мережах через те, що я є заявником у «справі Шабуніна» (https://surl.li/adxtlv). 

Дописом у Телеграм-каналі від 07.03.2026 (https://t.me/volodymyrboyko/8007) , що був продубльований Бойком В.М. 08.03.2026 постом у Facebook (https://surl.li/vmjehk), він поширив одним pdf-файлом текст своєї другої позовної заяви до Гольник Л.В., крім того навів частину абзаців з цієї позовної заяви, знову повідомив, що Подільський районний суд м. Полтави відкрив провадження у цивільній справі № 554/1725/26 за його позовом, вказавши електронну адресу, за якою ухвала про відкриття провадження розміщена в ЄДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/134554398.

При цьому Бойко В.М. ужив низку брутальних і лживих висловлювань:

«Відповідач – чорнорота суддя Гольник, яка, так би мовити, відправляє правосуддя в Шевченківському районному суді міста Полтави й займається поширенням у соцмережах наклепів, брудної лайки й антисемітських висловлювань на адресу учасників бойових дій.

[…]

Багато хто вважає, що Гольник – психічно хвора. Але я переконаний, що Гольник – просто цинічна шахрайка, яка впевнена у власній безкарності, оскільки є подружкою членів Вищої ради правосуддя Романа Маселка й Миколи Мороза та дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя В’ячеслава Плескача, приятелює з членкинями ВРП Оленою Ковбій та Аллою Котелевець й має повну підтримку з боку дисциплінарних інспекторів ВРП Ігоря Троня та Ірини Давидович». 

Отже, не буде перебільшенням стверджувати, що даний судовий процес уже набув значного розголосу. 

Додаткові, хоч і побічні, аргументи на користь того, що позов Бойка В.М. переслідує не ту мету, яка офіційно декларується, надають наступні обставини.

У свою дописах, дисциплінарних скаргах і безпосередньо в цьому позові (арк. 3) Бойко В.М. вказує, що в правових питаннях його консультує та представляє його інтереси в ініційованих Бойком В.М. кримінальних провадженнях і судових справах на підставі укладеного між ними договору київський адвокат Кравець Р.Ю.

Про останнього з відкритих джерел відомо, що той «є засновником і партнером компанії «Кравець і партнери». Він керує кількома громадськими організаціями, має благодійний фонд «Агуна» та очолює організацію «Правова держава».

Кравець згадувався у справі «плівок Вовка». За даними слідства, судді з нині ліквідованого Окружного адмінсуду Києва залучили його, щоб встановити контроль над Вищою кваліфікаційною комісією суддів (ВККС). Громадська організація Кравця, казало слідство, подавала позови проти членів ВККС в ОАСК з проханням визнати відсутність у них повноважень.

У своїх соцмережах Кравець називав працівників НАБУ «керованими іноземцями», активістів та медіа – «соросятами». Він також подавав заяви про визнання організацій DEJURE та «Центр протидії корупції» «екстремістськими», а журналістів «Схем» називав госдепівськими.

Кравець також стверджує, що в Україні нібито немає кримінальної відповідальності за ухилення від мобілізації» (джерело інформації: https://watchers.media/articles/osobyste-zobov-yazannya-yak-sud-obyrav-zapobizhnyj-zahid-aktyvistu-vitaliyu-shabuninu/).

У дослідженні Громадської ініціативи «Голка» (https://holka.org.ua/kremlivska-telegram-merezha-chomu-rosiya-bye-po-sudovij-reformi-dobrochesnym-suddyam-ta-aktyvistam/), окрім належного Бойку В.М. Телеграм-каналу «Записки пасквілянта», фігурує як виразно прокремлівський і канал, який веде Ростислав Кравець – із зазначенням свого статусу адвоката та контактних даних (https://t.me/rkravetsUA).

Зазначені канали, а також згаданий вище «Под мантией», активно розповсюджують дописи один одного.

Прикметно також, що сайт адвокатського об’єднання «Кравець і Партнери» регулярно висвітлює діяльність Бойка В.М. як заявника у кримінальних провадженнях, спрямованих на переслідування чільних українських громадських діячів (див., наприклад:

https://knpartners.com.ua/nove-v-rozsliduvannjah-proti-shabunina-volodimir-bojko-opriljudniv-dodatkovi-fakti/;

https://knpartners.com.ua/jurist-rostislav-kravec-pojasniv-chomu-nabu-maie-buti-likvidovane/).

При цьому, як у другій із вказаних публікацій, адвокат Кравець Р.Ю. суголосно меседжам свого багаторічного партнера робить заяви на кшталт «НАБУ потрібно ліквідувати, оскільки воно покриває наближених осіб, які знищують незалежність та суверенітет України».

До речі, позаяк Кравець Р.Ю. є цілком кваліфікованим адвокатом, при виготовленні даного позову Бойко В.М. не міг добросовісно помилятися, даючи свідомо викривлене тлумачення правових норм, судової практики та усталеної юридичної термінології.

 

Обґрунтовування суми судових витрат відповідача 

Гольник Л.В. є суддею Шевченківського районного суду міста Полтави. Загальновідомо, що рівень навантаження суддів цього суду є одним із найбільших серед усіх загальних місцевих судів (12-те місце в Україні).

За оприлюдненими на офіційному вебсайті Ради суддів України даними в 2025 році до Шевченківського районного суду м. Полтави надійшло справ та матеріалів – 29011. Нормативний час, необхідний для розгляду зазначеної кількості справ і матеріалів, становить 79692 год., а чисельність суддів за нормативами для їх розгляду – 49, натомість у цей період правосуддя в суді здійснювали лише 17 суддів (https://rsu.gov.ua/mzs-2025_4-maps).

Як судді цивільно-правової спеціалізації з одночасним виконанням обов’язків слідчого судді та з можливістю залучення до колегіального розгляду кримінальних проваджень або справ, де обвинуваченим або потерпілим є неповнолітня чи малолітня особа (https://ok.pl.court.gov.ua/sud1622/pro_sud/zasady/chynni_z_01), з року в рік Гольник Л.В. доводиться працювати буквально на межі фізичних можливостей і мати постійне надмірне судове навантаження.

Чимало часу забирає й участь судді Гольник Л.В. у конкурсах на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах та з обрання членів ВРП за квотою Верховної Ради України.

З огляду на ці обставини, Гольник Л.В. як відповідач за позовом Бойка В.М. не має змоги брати безпосередню участь у даній судовій справі та змушена покласти відповідні обов’язки на мене, Гавриленка І.М., як її представника за довіреністю.

Моєю ж поточною діяльністю є проведення незалежних журналістських розслідувань (результат одного з таких масштабних проєктів – під назвою «Останній бастіон» кремля у Полтаві» – якраз і оприлюднив нещодавно сайт «Українська правда»), а також ведення блогів у місцевих медіа, зокрема, на шпальтах інтернет-видання «Полтавщина» (https://blog.poltava.to/igor-gavrylenko/).

Частина 2 ст. 138 ЦПК України вказує, що стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять – пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

Із 01.01.2026 мінімальна заробітна плата у місячному розмірі складає 8647 грн, у погодинному розмірі – 52 грн.

Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат Гольник Л.В. як відповідача складається з компенсації за відрив від звичайних занять її представника, Гавриленка І.М., у сумі 5512 грн (п’ять тисяч п’ятсот дванадцять гривень 00 копійок). 

Враховуючи викладене, а також те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності юридичного складу порушення прав позивача, а також заподіяння моральної шкоди позивачу, керуючись положеннями ст. 277 ЦК України, ст. 12, 81 ЦПК України, та релевантними й актуальними правовими позиціями Верховного Суду, 

ПРОШУ: 

У задоволенні позовної заяви Бойка В.М. до Гольник Л.В. про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 20000 грн відмовити.

Стягнути з позивача судові витрати відповідача у сумі 5512 грн (п’ять тисяч п’ятсот дванадцять гривень 00 копійок).

Опис вмісту файлів у Додатках:

·       Файл «16-02-2026_висновок_ДІ_Волкова_Гольнік.docx» – додаток до ухвали Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя № 214/1дп/15-26 від 16.02.2026 «Про залишення без розгляду та повернення дисциплінарних скарг скаржникам» – розміщена для загального доступу за електронною адресою: https://hcj.gov.ua/doc/doc/57318;

·       Файл «23-02-2026_висновок_ДІ_Волкова_Гольнік.docx» – додаток до ухвали Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя № 237/1дп/15-26 від 23.02.2026 «Про залишення без розгляду та повернення дисциплінарних скарг скаржникам» – розміщена для загального доступу за електронною адресою: https://hcj.gov.ua/doc/doc/57436;

·       Файл «273_25.02.2026.rtf» – ухвала Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя № 273/2дп/15-26 від 25.02.2026 «Про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги Бойка В.М. стосовно судді Шевченківського районного суду міста Полтави Гольник Л.В.» – розміщена для загального доступу за електронною адресою: https://hcj.gov.ua/doc/doc/57509;

·       Файл «96_21.01.2026.rtf» – ухвала Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя № 96/2дп/15-26 від 21.01.2026 «Про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги Бойка В.М. стосовно судді Шевченківського районного суду міста Полтави Гольник Л.В.» – розміщена для загального доступу за електронною адресою: https://hcj.gov.ua/doc/doc/56958;

·       Файл «Дисциплінарна_скарга_щодо_судді_Кібенко.pdf», розміщений 20.01.2026 Бойком В.М. у публічному доступі на належному йому Телеграм-каналі «Записки пасквілянта» за адресою: https://t.me/volodymyrboyko/7797;

·       Файл «Знімок з екрану_Володимир Бойко - автор - Останній Бастіон.pdf» – скриншоти, виконані 17.03.2026, з авторської сторінки Бойка В.М. на сайті «останній бастіон» https://bastion.tv/volodimir-boiko_t340;

·       Файл «Знімок з екрану_Пост Бойка В.М. від 03.10.2025.pdf» – скриншоти, виконані 12.03.2026, з посту Бойка В.М. та власноруч ним доданої до цього посту ілюстрації за адресою: https://s     url.li/hmtlhn;

·       Файл «559802763_4056197947930306_292648080928155120_n.jpg» – ілюстрація Бойка В.М. до власного посту від 03.10.2025, файл доступний до перегляду та скачування за адресою: https://www.facebook.com/photo/?fbid=4056197944596973&set=a.1494558950760898;

·       Файл «Знімок з екрану_Пост Бойка В.М. від 21.03.2019.pdf» – скриншот з посту Бойка В.М. за адресою: https://surl.li/ndadev;

·       Файл «Знімок з екрану_Пост Бойка В.М. від 22.03.2019.pdf» – скриншот з посту Бойка В.М. за адресою: https://surl.li/dojqyl;

·       Файл «Знімок з екрану_Пост Бойка В.М. від 18.05.2021.pdf» – скриншот з посту Бойка В.М. за адресою: https://surl.li/ljiflg;

·       Файл «Скриншот_дата надходження ухвали.pdf» засвідчує час надходження ухвали суду від 04.03.2026 у справі № 554/1725/26 до електронного кабінету Гольник Л.В.;

·       Файл «Список публікацій Бойка В.М. на сайті_останній бастіон_.pdf» містить їх перелік за період з 24.02.2022 до 17.03.2026 відповідно до даних зі сторінки: https://bastion.tv/volodimir-boiko_t340;

·       Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат – на 1 арк.;

·       Довіреність Гольник Л.В. від 23.02.2026 на представництво її інтересів Гавриленком І.М. – на 2 арк.

 

 

З повагою до суду,

Гавриленко І.М.

20.03.2026